Патріотичне почуття за своєю природою – інтегральне, оскільки об’єднує в одне ціле всі сторони розвитку особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, фізичну.

Воно формується поступово під впливом навколишнього середовища та інших виховних чинників. Бути патріотом – означає любити материнську мову, свій дім, батьків і усіх людей, природу рідного краю, звичаї, шанувати традиції народу, людську працю, прагнути не лише зберігати духовні скарби народу, а й примножувати їх. Саме ці проблеми і є визначальними у громадському вихованні дітей дошкільного віку.

Патріотизм – це, образно кажучи, сплав почуття й думки, осягнення святині - Батьківщини – не тільки розумом, а й передусім серцем…

Патріотизм починається з любові до людини.

Патріотизм починається з колиски

(Василь Сухомлинський)

Людина сильна своєю громадянськістью, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань свого народу..

Дитина набирається вражень та знань про навколишнє: про близьких людей, про свою милу Батьківщину, які залишають у душі її незабутні спогади на все життя. З ранніх років закладати в малюка готовність захищати й примножувати здобутки народу, рідного краю. Як відомо, у житті є різні цінності. Але є й такі святині, які ні з чим не можна зіставити і порівняти. Вітчизна, ввіданість рідній землі й народові. 

Виховання любові до своєї країни ми поєднуємо з поданням дитини елементарних знань про державу і право, про національну символіку – Державний герб, Прапор, Гімн, з вихованням поваги до символів української держави. Ознайомлення дітей зі звичаями, традиціями, народними обрядами, малими жанрами фольклору.

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови

громадянської поведінки. Однак це лише передумови. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася. У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які

тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на

українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.

Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).

У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки.

Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

Як навчати дітей ставити запитання по суті.

Готуючи старших дошкільників до навчання у школі, дуже важливо навчити їх стави¬ти запитання по суті. Для цього потрібно насамперед освоїти кілька нехитрих, але вкрай важливих правил.

• Запасіться часом. Спілкуючись із дитиною, бажано нікуди не поспішати або хоча б мати «про запас» зайві п’ятнадцять —двадцять хвилин.

• Вислуховуйте дитину до кінця. Навіть якщо вам здається, що ви з перших слів зрозуміли, що саме хоче запитати дитина, обов’язково дослухайте її до кінця. По-перше, може виявитися, що вона має на увазі не зовсім те, що вам здалося спочатку, а по-друге, так ви засвідчите значущість дитячого запитання.

• З’ясовуйте, про що йдеться. Якщо вам не цілком зрозуміла суть запитання, не відмахуйтеся від нього одразу як від недоречного, а уточніть, що саме цікавить малюка.

• Конкретизуйте запитання дітей. Діти дошкільного віку далеко не завжди здатні чітко сформулювати те, що вони мають на увазі. Тож уточніть формулювання, запропонуйте дитині варіант точнішого і конкретнішого запитання, скажімо: «Ти хочеш знати, навіщо в підручнику використовують літери різної величи¬ни?», «Ти не зрозумів, як відрізнити круги від овалів? » тощо.

• Не бійтеся повторюватися. Навіть якщо дошкільник уп’яте ставить одне й те саме запитання, постарайтеся не дратуватися. У п’яти —шестирічних дітей пам’ять ще дуже короткотривала, тому не все у поясненнях дорослого діти здатні запам’ятати з першого разу, особливо коли пояснення стосуються зовсім нових, незвичних для дошкільників сфер діяльності: читання, розв’язання задач тощо. Тож у кожному конкретному випадку за допомогою навідних запитань з’ясовуйте, що саме дитина не розуміє у ваших поясненнях, і знаходьте інший, доступніший для неї варіант відповіді на її запитання.

• Не соромтеся не знати. Якщо ви не знаєте відповіді на запитання, не соромтесь у цьому зізнатися. Запропонуйте дитині разом пошукати відповідь у підручнику, енциклопедії чи інтернеті.

• Правильно ставте запитання самі. Розмовляючи з дитиною, чітко формулюйте власні запитання, використовуйте прийняті в таких випадках мовні формули:

–               Я хочу тебе запитати…;

–               Скажи, будь ласка,…;

–               Мені цікаво…;

–               Як ти вважаєш…

• Вислуховуйте дитячі відповіді уважно, не перебиваючи.

Лише уважне і поважливе ставлення дорослих до дитини під час спілкування сприя¬тиме стимулюванню її мовленнєвої активності. Завжди задовольняйте цікавість малюків і заохочуйте їх пізнавальну активність схваленням.

ВИХОВАТЕЛЬ - ПЕДАГОГ, АКТОР,  і ЛІКАР ДИТЯЧИХ ДУШ.                                                                                                                                          Педагогічна діяльність — творчий процес. Творчість - це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного : нового результату або оригінальних шляхів і мета дій його одержання . Педагогічна творчість - процес створення і перетворення особистості вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі ( оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з дітьми , імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з вихованцями педагог має передбачати педагогічні ефекти, впливати на уяву, увагу, пізнавальну діяльність вихованців, а також звертатися до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом.                                                                                                                                В.О.Сухомлинський зазначав: „ Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності».                                                                                         Рівні педагогічної творчості ( за І.П. Раченко ) : рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення, рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатів праці. Форми виявлення творчих сил педагога : творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогічна діяльність, науково – дослідна діяльність. Особливості педагогічної творчості: обмеженість часу ; необхідність завжди давати позитивні результати; публічність обставин творчості; співтворчість усіх учасників процесу.                                                                                        Поряд з високими моральними якостями, глибокими знаннями методики навчально-виховної роботи і психологічних особливостей дітей дошкільного віку вихователь повинен мати комплекс професійно важливих психологічних якостей, які визначають його педагогічну майстерність. Ці вимоги диктує специфіка діяльності вихователя і об'єкта його діяльності — особистості дошкільника. У діяльності вихователя виділяють такі основні функції: виховна, освітня, охорона та зміцнення здоров'я. Виховна функція втілюється в діяльності, що ставить за мету формування гармонійно розвиненої особистості в процесі морального, трудового, розумового, естетичного і фізичного виховання дитини. Вихователь ознайомлює дітей з проявами високої моралі та відповідальності людини, формує в них почуття патріотизму, співробітництва, працьовитості, вчить їх правильно поводитися і спілкуватися з однолітками і дорослими. Освітня функція виявляється у процесі збагачення дитини певними знаннями, вміннями та навичками не тільки в ігровій діяльності, яка переважає в дошкільному віці, а й у спеціально організованій навчальній, а також побутовій і трудовій діяльності. Вихователі вчать дітей розбиратися в кількісних співвідношеннях речей, ознайомлюють їх з ознаками речей, звуковими особливостями мови, прийомами розв'язання арифметичних задач . Від того, як вихователь навчить дітей логічно мислити, чітко і ясно висловлювати думки, визначати в словах склади і виділяти в них звуки, рахувати, розрізняти величину і форму предметів, залежить ступінь їх готовності до навчання у школі, успішність включення у навчальний процес. Крім різнобічних спеціальних знань і знань методики навчально-виховної роботи з дітьми, вихователь має володіти і спеціальними вміннями і навичками. Він повинен вміти малювати, майструвати, робити прості іграшки з паперу, картону, пластиліну, виготовляти нескладні посібники для занять. Вихователю потрібно знати багато віршів, казок, бути достатньо ерудованим, щоб відповідати на невичерпні запитання своїх вихованців. Щоб успішно працювати з дітьми, він мусить володіти музичною грамотою, вивчити сольфеджіо, ритміку, вміти співати, танцювати.                                                                                                                                 Специфічною і важливою функцією вихователя дошкільного закладу є охорона і зміцнення здоров'я дітей. Враховуючи слабку опірність організму дитини до хвороб, вихователь повинен створити умови для фізичного розвитку дітей, вживати заходів щодо їх загартовування, зміцнення здоров'я. Для цього він повинен добре знати анатомію дитячого організму, засоби загартовування і фізичного розвитку дитини, реалізовувати останні у дошкільному закладі та проводити відповідну роботу серед батьків, які часто погано підготовлені з цього важливого напряму виховання. У завдання вихователя входить також формування в дітей культурно гігієнічних навичок, зокрема, звички вмиватися і мити руки перед їжею, охайно одягатися, акуратно їсти, прибирати постіль.  
Любов до дітей, яка включає в себе чуйне, доброзичливе і терпляче ставлення до них, має бути притаманна педагогу, який працює з різними віковими контингентами дітей, але особливо високого розвитку вона повинна досягати у вихователя дошкільного закладу. Дошкільнята через свою непристосованість до життя і звичку до постійної опіки батьків та інших членів сім'ї просто не можуть перебувати у дитячому садку, якщо не відчувають доброзичливого, чуйного і ласкавого ставлення вихователя.
Високої педагогічної майстерності досягають лише вихователі, в яких чуйне, доброзичливе ставлення до дітей поєднується з умінням справляти вольовий тиск на них, виявляти вимогливість, а іноді й суворість. Якщо у вихователя, загалом м'якої, доброї людини, слабо розвинуті вольові якості, він не може добиватися хорошої дисципліни дітей під час навчальних занять, ігор та інших навчально-виховних заходів. Доброта, чуйність у поєднанні з добре розвинутими вольовими якостями є необхідною умовою роботи вихователя дошкільного закладу. Вимогливість до дітей, вольовий вплив на них ефективні лише у випадку, якщо педагог сам є людиною дисциплінованою і ставить до себе високі вимоги. Як ні в якому іншому віці, дошкільнята живуть, наслідуючи поведінку дорослих. Для них поведінка вихователя — еталон, якого вони хочуть досягти, тому будь-які прояви неохайності, недисциплінованості вихователя не залишаються непоміченими, більше того, вони переносяться на поведінку вихованців. Слабко сформовані в дітей дошкільного віку вольова регуляція поведінки, емоційна та інтелектуальна сфери стають причиною найнесподіваніших вчинків, конфліктних ситуацій. Тут від вихователя вимагається терплячість, глибоке розуміння вікових й індивідуальних особливостей психіки кожної дитини, адже правильне рішення потрібно прийняти у кожному конкретному випадку. Знання індивідуальних особливостей психіки кожної дитини в групі, вміння зрозуміти мотиви її різноманітних дій допомагають вихователю не тільки в даній ситуації обирати правильну тактику поведінки, а й прогнозувати дальший розвиток цієї ситуації, передбачати наступні вчинки вихованця. В разі виникнення конфлікту між дітьми вихователю необхідно швидко зорієнтуватися в обставинах, чітко їх проаналізувати та швидко прийняти рішення. Авторитет вихователя великою мірою залежить від його вміння дати справедливу оцінку кожному вчинку дитини. Діти дуже чутливі до цієї якості педагога і не вибачають йому найменших проявів несправедливості в оцінках їх знань і поведінки. Розуміння мотивів вчинків кожної дитини, прогнозування її поведінки допомагає і в організації навчання, ігор. Педагогічна діяльність ставить високі вимоги до емоційної сфери вихователя. Дітям дошкільного віку особливо необхідно, щоб у їх вихователя будь-яке почуття — радості, подиву, незадоволення та ін. проявлялося дуже яскраво. Висока експресивність, емоційна виразність вихователя викликають відповідні почуття дитини, сприяють народженню співпереживання. З вихователем, який не вміє проявляти свої почуття, дитині сумно, нецікаво. З іншого боку, вихователь має бути емоційно стійкою особистістю, стримувати спалахи роздратованості і гніву. Постійні нотації педагога дають негативний ефект: діти звикають до них, перестають на них реагувати, часто намагаються дошкулити вихователю, спеціально здійснюючи "недозволені" вчинки. Більшість з названих вище професійно важливих для вихователя якостей — справедливість, принциповість, доброзичливість, чуйність, терплячість, уміння розуміти вчинки дітей та передбачати їх поведінку, здатність стримувати роздратування та ін. — фундамент для вельми складного психологічного утворення, необхідного кожному педагогу, зокрема вихователю дошкільного закладу. Педагогічна діяльність не може здійснюватися без високого рівня розвитку у педагога комунікативних та організаторських нахилів. Адже виконання будь-якого педагогічного завдання вимагає активного спілкування вихователя з дітьми, вміння їх організовувати. Високі вимоги ставить педагогічна діяльність і до мови вихователя. У дошкільному дитинстві у спілкуванні дорослих з дитиною, її вихованні значну роль відіграють словесні методи (пояснення, оповіді, вказівки, інструкції тощо). Тому вихователь повинен вміти логічно, грамотно, чітко формулювати свої думки у доступній для дітей даного віку формі. Особливе значення має емоційне забарвлення мови вихователя, її виразність. Такі вимоги до мови вихователя пояснюються не лише тим, що вона є формою виражання його думок, а й тим, що вона — еталон, взірець для наслідування, отже, важливий фактор розвитку мови дошкільнят. 
 Педагог – дошкільник - творча особистість. На 1 Всеукраїнському з‘їзді дошкільних працівників міністр освіти Д.В.Табачник неодноразово наголошував: « Вихователі дитсадків – дуже творчі, вони вам і намалюють, і вишиють, і заспівають…». Творчого педагога підтримує і розвиває адміністрація. Особливо велику увагу слід приділяти роботі з молодими вихователями. З цією метою майже при кожному ДНЗ працює Школа молодого вихователя , до плану роботи якої входять різноманітні форми методичної роботи: аналіз планів, консультації, методичні рекомендації, методичний тренінг, анкетування, бліц-інтерв’ю, відвідування та перегляд занять, робота з документацією, а за кожним з молодих вихователів закріплюються досвідчені педагоги-наставники.

ПОРАДИ МОЛОДИМ ВИХОВАТЕЛЯМ.

Безпека

1. Абсолютно виключити фізичне і психічне насильство над дітьми.

2. Спостерігати, помічати і повідомляти, при необхідності, лікарю, медичній сестрі  про  зміни у стані здоров'я дитини.

3. Знати  скільки дітей  у  групі. Хто з дітей де знаходиться - у медичного персоналу,  на занятті у фахівця чи вузького спеціаліста,  на занятті у гуртку тощо.

4. Ні за яких обставин не залишати  дітей без нагляду.

  Спілкування

1. Необхідно запам'ятати відразу  всіх дітей,   звертатися до кожної дитини по імені (краще так, як звертаються удома).

2. Бути артисткою, застосовувати: посмішку, жести, інтонацію, виразний погляд, силу голосу. Усі емоції мають бути щирі.

3. Бути цікавою дітям. Мати у своєму арсеналі і постійно поповнювати: 3-4 вірші, пісеньки, казка, гра, потішки, прислів'я;  варіанти ручної і особистої умілості: орігамі, пальчикова гімнастика, музично-ритмічні рухи, ліплення  тощо за віком дітей.

4. Усі вимоги до дітей  проговорювати  без посмішки, формулювати зрозуміло і точно, контролювати виконання.

5. Пояснювати свої дії та дії інших, залучати дітей до пояснень, міркувань про вчинки.

6. Залучати дітей до посильної допомоги собі, один одному, помічникові  вихователя ("чарівні" слова обов'язкові).

7. Хвалити  дитину за хороші вчинки: словом при всіх дітях або значимих для дитини дорослих, дотиком, посмішкою, особливою прихильністю до дитини, спільною грою з дитиною, сюрпризом тощо.

8. Завжди піднімати авторитет батьків (- Мама зв'язала кофтину? Вона майстриня!).

9. Щиро цікавитися життям дитини поза дитячим садком (у розвитку). Упізнавати оточення дитини. Конфіденційна інформація про сім'ю не підлягає розголошуванню або обговоренню з ким-небудь, особливо в присутності дитини, окрім інформації, приховання якої може шкодити дитині.

10. Впродовж дня кожна дитина повинна отримати «порцію» позитивної уваги педагога.

11. Увечері зацікавити дітей  якоюсь цікавою діяльністю на завтра, прощатися з дітьми тепло, по-домашньому («Приходь завтра, обов'язково!», «Ми тебе будемо чекати», «Без тебе нам нецікаво», «Завтра будемо малювати» та інше).

Консультація для вихователів

Професійне мовлення педагогів.

(консультація для вихователів)

Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Михеєвої та Фелікса Шохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих. Автор однієї з методик розвитку мовлення дошкільників Муза Алексєєва відзначає, що, наслідуючи дорослих, дитина переймає не лише всі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ту недосконалість і помилки, які зустрічаються в їхньому мовленні.

Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі ви-моги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у дошкільному навчальному закладі. Видатні педагоги Єлизавета Михеєва та Євгенія Фльоріна особливу увагу приділяли створенню у дитячому садку розвивального мовленнєвого середовища як чинника розвитку мовлення дітей. На їхню думку, дошкільним працівникам необхідно ставити в обов’язок створювати таке середовище, в якому «мовлення дітей могло б розвиватися правильно і безперешкодно».

У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього. 

До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

• якість мовного оформлення мовлення;

• ціннісно-особистісні установки педагога;

• комунікативна компетентність;

• чіткий вибір інформації для створення вислову;

• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

• правильність– відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

• точність– відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;

• логічність– вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;

• чистота– відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;

• багатство– уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;

• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника і т.ін.).

До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, 

його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.